Skip to content →

Зиґмунт Бауман. Плинні часи. Життя в добу непевности

Зиґмунт Бауман. Плинні часи. Життя в добу непевностиЗиґмунт Бауман. Плинні часи. Життя в добу непевности. К.: Критика, 2013 – 176 с.

Зиґмунт Бауман пише про розмежування влади й політики. Глобальний світ створює глобальні проблеми, з якими не в змозі самотужки боротися локальні уряди національних держав. Це породжує загальну непевність щодо майбутнього, адже соціальні гарантії опиняються під загрозою. Але політика, не маючи реальної влади, шукає шляхи бути привабливою, і тому намагається грати на цьому.

Тож, Бауман пише про страх:

“<…> особиста безпека стала головним, можливо навіть найголовнішим пунктом різного штибу маркетинґових стратегій. А “закон і порядок”, які щораз більше зводяться до обіцянки особистої (точніше, тілесної) безпеки, стали головним, можливо навіть найголовнішим пунктом політичних маніфестів і виборчих компаній; і то демонстрація загроз особистій безпеці стала головним, можливо навіть найголовнішим активом у рейтинґових війнах масмедій, що невпинно поповнюють капітал страху, нарощуючи свій успіх як у маркетинґовому, так і в політичному сенсі.” [c. 24]

Держава, яка мала б захищати від соціальних катаклізмів, перемістила свій фокус у площину особистого й пропонує безпеку. Особисту. Ввести обмеження, посилити контроль, запровадити нагляд.

“Можна сказати, що новочасний різновид непевности особливо забарвлено страхом перед людським злочинством і злочинцями. Його просякнуто підозрою щодо інших людей та їхніх намірів і відмовою довіряти тривкості та надійності людського товариства” [c. 88]

Терор, насилля, вбивство, пограбування – усі ці небезпеки найлегше поєднати з образом чужинця. Відтак, Зиґмунт Бауман пише про людство, яке рухається між державними кордонами. Перенасена планета з величезною кількістю людей, відсторонених від кращих ринків праці.

Нині планета заселена повністю. Не існує далеких фронтирів, для підкорення яких може вільно вирушити “надлишок” населення якоїсь країни. Та частина людства, яка пізно входить до сучасного світу, ризикує назавжди лишитися “відсталою”. Лише першопрохідці могли вирішувати локальні проблеми коштом глобального світу. Нині ж країни, що “доганяють”, змушені локально, самотужки вирішувати проблеми, породженні глобальним світом. Зокрема проблему перенаселення.

Ще одна проблема – біженці, які тікають від збройних конфліктів:

“<…> перетнувши кордони батьківщини, втікачі втрачають підтримку з боку визнаної державної влади, яка могла б узяти їх під свій захист, обстоювати їхні права і заступатися за них перед іноземними урядами. Біженців позбавлено держави, але позбавлено в новому сенсі: їхня бездержавність виходить на цілком новий рівень через відсутність або примарність влади, з якою можна було би пов’язати їхню державну належність.Вони <…> є hors du nomos – поза законом; не поза тим чи тим законом тієї чи тієї країни, а поза законом як таким. Вони парії та ізгої нового типу, породження глобалізації, найповніше уособлення й утілення її духу прикордоння.” [c. 60-61]

Новітня демократія постала перед завданням навчитися керувати страхами в індивідуалізованому, позбавленому сталих соціальних зв’язків суспільстві. Сучасний світ, як відомо, – не аграрний світ. Тому Бауман пише про міста. Про привабливість різноманіття, і водночас – виявлення (конструювання) в них чужинців і захист від них.

“Бентежне розмаїття міського середовища є джерелом страху (надто для тих, хто вже втратив “проторені стежки” і через дестабілізаційні процеси глобалізації занурився у гостру непевність). Але те саме калейдоскопне мерехтіння і миготіння міського ландшафту, якому ніколи не бракує новизни й несподіваности, надає місту неповторного шарму та спокусливої влади.” [c. 134] “Міксофобія та міксофілія співіснують у кожному місті, як і в кожному міському мешканці.” [c. 135]

Нарешті, Зиґмунт Бауман пише про сенс, про утопію сучасності, що принципово відрізняється від утопій минулого. Замість руху у напрямку до неї у майбутньому, вона пропонує утопію тут і зараз. Замість йти до неї – жити в ній:

“На відміну від утопій минулого, утопія мисливців не надає життю сенсу, справжнього чи оманливого. Вона лише допомагає викинути з голови запитання про сенс життя. Перетворивши плин життя на безконечну низку еґоїстичних прагнень, кожен епізод якої проживаємо як увертюру до наступного, вона не дає нагоди замислитися про напрямок і сенс усього цього проживання.” [c. 162]

У своїх думках польсько-американський соціолог і філософ мандрує від однієї книжки до іншої не фільтруючи читача використанням складної філософської термінології, але з явним бажанням просто і ясно передати свої уявлення про сучасний світ, який змінюється швидше, ніж ми встигаємо його осмислити. Можливо, саме ця позірна простота – короткі, чітко сформульовані й недвозначні тези, які автор поступово розкриває – можливо саме це й імпонує у текстах Баумана. Мимоволі змушує радіти кожному наступному перекладу.

Костянтин Левін, блог Litteralis.com

Published in Книжкова полиця

Comments

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Security Code: