Skip to content →

Підсумки імперій

Мотиль. Підсумки імперійПрофесор Ратгерського університету Олександр Мотиль (Alexander J. Motyl) розглядає імперію як систему, що має власну структуру, від сталості й ефективності функціонування якої залежить існування імперії. Минулого року було перекладено й видано його найважливішу працю – “Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження” (Критика, 2009 / “Imperial Ends”, Columbia Univercity Press, 2001), в якій головну увагу автор зосередив на етапі розпаду імперських утворень.

Саму імперію автор визначає як

ієрархічно організовану політичну систему, що має втулкоподібну будову – як колесо без обода, – в якій центральна еліта і влада домінують над переферійними елітами і спільнотами, діючи як посередники в їхніх важливих взаємодіях і спрямовуючи потоки ресурсів від периферії до центру і знову до периферії. (с. 19)

Тобто, імперія має дві обов’язкові ознаки:

– наявність під контролем владної еліти більше ніж одної периферії;

– існує така система взаємозв’язків між центром та периферіями, яка забезпечує надходження а) ресурсів; б) інформації; в) транспортних зв’язків від периферій до центру і звідти знову до периферії при відсутності відповідних зв’язків периферії з периферією та периферії з неімперським політичним утворенням (іншою державою). Звичайно ж, під “відсутністю зв’язків” мається на увазі не тотальна відсутність, а відсутність істотних зв’язків:

В умовах імперії політичні консультації, військова співпраця і дії з підтримання безпеки між периферіями відбуваються лише, або головним чином, з ініціятиви та під керівництвом центру. Так само найчастіше обмін ресурсами – грошима, товарами, інформацією та кадрами – теж відбувається через центр. (с. 35)

Отже, імперія закінчується не тоді або не тому, що центр перестає панувати над периферіями; а тоді або тому, що периферії, пов’язані такими стосунками панування, починають значною мірою взаємодіяти одна з одною. (с. 39)

Олександр Мотиль ділить імперії на формальні та неформальні:

В імперіях із формальним правлінням центральна еліта призначає і звільняє периферійні еліти, встановлює внутрішній політичний лад і визначає всю внутрішню політику. В імперіях з неформальним правлінням центральна еліти впливає на призначення та звільнення периферійних еліт, встановлює засади зовнішньої політики, впливає на встановлення внутрішнього ладу і визначає зовнішню політику, тоді як на внутрішню лише впливає. (с. 37)

Тож, для розпаду імперії потрібні наступні умови:

– посилення взаємозв’язків (обмін грошима, сировиною, інформацією, кадрами тощо) між периферіями в обхід центру;

– посилення зв’язків між периферіями та неімперськими політичними утвореннями;

– посилення місцевих еліт з домінуючими місцевими інтересами;

– навмисне чи ненавмисне надання центру неповної (недостовірної) інформації про периферії;

Останній розділ книжки присвячено питанню можливості реімперіалізації Росії після розвалу СРСР. За десять років (писалася праця в кінці 90-х) багато чого змінилося, але ми можемо самі прикласти теоретичний доробок автора до нинішніх умов.

Те, що за визначенням Олександра Мотиля, Росія має називатися імперією, не підлягає сумніву:

1) Більше ніж одна периферія. Навіть якщо не рахувати периферіями неросійські частини самої РФ, то станом на початок 2010 року Росія в результаті інтервенції в Грузію 2008-го року збройно контролює Абхазію та Південну Осетію.

2) Плин ресурсів від периферії до центру і звідти знову на периферії. Москва є незаперечним економічним, політичним, кадровим центром Російської Федерації і найважливішою транспортною розв’язкою. Слабкість контролю над окремими периферіями всередині самої Федерації свідчать радше про слабкість держави, а не про існування потужного зв’язку між периферіями в обхід Москви чи зв’язку окремих регіонів Федерації з іншими державами.

Нарешті, ми підійшли до головного питання. Чи отримала нині Росія неформальний імперський контроль над Україною після короткотривалого (2005 – 2009) періоду невизначеності? Складність відповіді полягає у тому, що очікування тієї частини електорату, яка проголосувала за нову владу в особі президента Віктора Януковича, суголосні вимогам російської сторони і не є продуктом виключно російського інформаційного впливу (хоча він надзвичайно потужний). Згідно з даною теорією ми маємо враховувати лише дії еліт, але вони, навіть при бажанні діяти незалежно, змушені будуть так чи інакше виконати частину вимог свого електорату, оскільки в іншому випадку втратять легітимність і відтак – відсотки голосів на наступних виборах. Взявши на озброєння лозунги-вимоги Росії, нова еліта опинилася у пастці, коли мусить діяти майже виключно за вказівкою Москви, боючись втратити електоральну підтримку.

Повертаючись до теорії Олександра Мотиля, розглянемо ознаки неформального імперського контролю:

1) імперія впливає на звільнення та призначення еліт (вплив Росії на електоральний рейтинг Віктора Ющенко є незаперечним);

2) встановлює засади зовнішньої політики (побачимо, але очевидно, що діалог Україна-НАТО набуде іншого забарвлення)

3) впливає на внутрішню політику (певні потуги щодо створення комісії із захисту “історичної правди”, аналогічних російським, дозволяють говорити про наявність прямого впливу).

Всі три умови більшою чи меншою мірою виконуються, тож питання в тому, як вестиме себе нова влада і чи зможе (а також чи захоче?) переорієнтувати вимоги електорату в дещо інший бік (напр. кого підтримає населення Донбасу у випадку можливого чергового російсько-українського газового конфлікту – “свого” Януковича, чи “свою” Росію?). Найближчими роками ми побачимо, як реагуватиме нова панівна українська еліта на вимоги Росії і в залежності від цього зможемо сказати напевно, чи можна вважати Україну “повноцінною” периферією імперії, а чи вона продовжить свій шлях становлення об’єктивно, а не формально незалежної держави.

Костянтин Левін, блог Litteralis.com

Published in Книжкова полиця

Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

Security Code: