Skip to content →

Leonard Diepeveen, Timothy Van Laar. Art with a Difference. Looking at Different and Unfamiliar Art

Art with a Difference Looking at Different and Unfamiliar ArtLeonard Diepeveen, Timothy Van Laar. Art with a Difference. Looking at Different and Unfamiliar Art. McGraw-Hill, 2001, 148 p.

Книга не є путівником до світу сучасного мистецтва чи розшифровкою найскладніших робіт останніх десятиліть. Мета авторів – навести контури фундаментальних питань про те, чим, власне, є мистецтво ХХ — початку ХХІ століття, і описати головні проблеми, з яким стикаються  куратори експозицій, критики й відвідувачі: способи презентації робіт, взаємодія західної культури з рештою світу, питання загальновизнаного канону. Леонард і Тімоті також намагаються розкрити суть того дискомфорту, з яким глядач часто зустрічає сучасне мистецтво.

Автори коротко говорять про те, що таке музей, яка його основна функція і як взагалі музеї з’явилися в тому вигляді, як ми їх знаємо тепер. Вони торкаються питання формування експозиції: чому з усієї величезної колекції музеї виставляють саме ці роботи, який критерій відбору є вирішальним – художня досконалість чи історичне значення (вплив на сучасників та наступників).

В книзі детально розбираються два способи експозиції об’єктів мистецтва в музеях: формалістичний та антропологічний. Перший просто експонує об’єкт, залишаючи відвідувача перед безліччю можливих інтерпретацій, в той час як другий намагається пояснити твір мистецтва чи предмет культури, максимально помістивши його до історичного й культурного контексту, як за допомогою текстового опису, так і додаткових об’єктів інтер’єру, супровідних аудіо/відео матеріалів тощо. Тут автори звертаються до поняття орієнталізму, показуючи важливу проблему західного мистецтва і суспільства в цілому – відчуття зверхності західної культури щодо решти світу (зокрема щодо народів, з якими західний світ не мав контактів до епохи Великих відкриттів), та показують шляхи для уникнення цього. При цьому, Діпвейн і Ван Лаар гостро ставлять питання коректності кураторських інтерпретацій і взагалі самої можливості достатньо зрозуміти принципово іншу культуру та її мистецтво, але в результаті сходяться на тому, що, попри очевидні обмеження, брак абсолютних знань і розуміння, попри можливі прикрі помилки, все ж таки необхідно використовувати саме антропологічний спосіб, щоразу намагаючись зрозуміти та інтерпретувати артефакти інших культур. Адже мистецтво завжди в тому числі – про комунікацію.

Діпевейн і Ван Лаар також говорять про так званих аутсайдерів – особливу категорію митців, які не мали художньої освіти і знаходяться поза мистецьким середовищем, але чиї твори в результаті входять до світового канону високого мистецтва (Сабато “Саймон” Родья, Генрі Дарґер). Автори намагаються дати більш-менш чітке визначення цим аутсайдерам, відрізняючи їх від митців, які свідомо намагаються зламати чи змінити існуючий мистецький канон. Розглядається також спосіб дивитися на аутсайдерів як на Інших, проблеми інтерпретацій їхніх творів. Леонард і Тімоті також акцентують на тому, в чому ж полягає цінність аутсайдерського мистецтва для світу канонічного високого мистецтва – аутсайдери завжди малюють так, як не малюватимуть професійні митці, вони порушують правила, які професіоналам порушити важко, їх не обмежує ані думка колег, ані формальна художня освіта. Водночас, констатують автори книги, щойно аутсайдери свідомо намагаюся входити до світу сучасного мистецтва як повноправні його учасники, інтерес до них втрачається, вони наче втрачають в очах аудиторії шарм “невинності”, який і зробив відомими їхні попередні роботи.

Нарешті, останній розділ присвячено вже мейнстрімному сучасному мистецтву і труднощам всередині нього. Діпевейн і Ван Лаар окремо говорять про цю важкість (difficulty) з розумінням сучасного мистецтва, намагаються визначити й описати цей особливий неспокій, який охоплює глядача при неможливості зрозуміти й інтерпретувати те, що було кимось (за нього) визначено як об’єкт чи акт мистецтва. Вони говорять про особливу тривогу, що охоплює відвідувачів у сучасних галереях та музеях, яка знаходить вихід у насмішках, іронії, роздратуванні, а іноді й відкритому гніві. Зрештою, все це непрості питання: Чи можна це назвати мистецтвом? Як його розуміти? Діпевейн і Ван Лаар розбирають кілька сучасних прикладів (роботи Енн Гамільтон, Зігмара Польке, Пола МакКарті), а також пригадують, як по різному публіка зустрічала роботи постімпресіоністів на початку ХХ століття, ті роботи, мистецьку вартість яких ми зараз не піддаємо сумнівам.

Видавництво McGraw-Hill загалом спеціалізується на навчальній літературі, тож і ця книга являє собою скоріше посібник для студентів та всіх зацікавлених питаннями сучасного мистецтва. Вона добре розкриває ті питання, яких торкається, водночас не претендуючи на всеохопність. Книгу видано ще 2001-го року, але навряд чи вона є застарілою, принаймні для українського читача.

Костянтин Левін, Litteralis.com

Published in Книжкова полиця Освіта, якої прагнемо