Skip to content →

Категорія: Політика

Кров і сталь

Є два типи реакцій на конфлікт – захват від блискучих перемог, чи щире співчуття переможеним; милування точністю та красою професійного війська, чи солідарність із обшарпаним загоном повстанців; бажання стати частиною величезного організму, що масштабами потуг перевершує уяву, чи нестримне прагнення свободи. Блискуча сталь, чи пульсуюча кров. Дві істоти, не пристосовані до співіснування.

На міжетнічному прикордонні_без_ідентичності українцями не стають “люди зі сталі”. Грати за Україну тут означає виступати на боці програвших, ба навіть неіснуючих, таких що їх треба створити чи воскресити з ворожого та байдужого людського матеріалу. Епоха романтизму тут ніколи не завершувалася.

Це все є ремаркою про “емоціоналізм”. Стальні люди раціональні, вони можуть виконати найбрутальніший наказ, бо виконують його не самі, а лише виступають знаряддям потуги, якій віддали своє тіло. Навпаки, романтичний лицар завжди пильнує свого романтичного ареолу, тому не здатний ані на зваженість рухів (лише на мальовничість жестів), ані на “брудну”, але ефективну роботу заради мети.

І немає на це ради, бо як іще народити українців на прикордонні_без_ідентичності? Проповідуючи раціональність та ефективність? Романтична Україна перемагає серед гуманітаріїв, але зазнає повного краху в середовищі тєхнарєй. Раціональна Україна може відштовхнути перших, але чи привабить других? Новий міф має залишатися романтичним, але з короткою, зрозумілою брошурою-додатком (обов’язково російською мовою!) – “зачем всё это нужно: а) ; б) ; в) .” Найперше завдання прикордоння – написати її.

Оптимізм викликає те, що ідеї романтизму й досі не ворожі багатомільйонним масам людей. Кінофільм “Аватар”, у якому співчуття переможеним долає навіть загальнолюдську солідарність, щойно став найкасовішою стрічкою на планеті за всю історію кіно.

А значить, немає нічого неможливого.

Костянтин Левін, блог Litteralis.com

Leave a Comment

Вибори 2010

Здається, зараз саме той час, коли всі пристрасті (цього разу, правда, не вельми бурхливі) повщухали і можна, поки не нагнав нас другий тур, написати про вибори максимально спокійно (і більше “для галочки”).

Тож, кілька уривків думок, спостережень, всякого.

1. Власні прогнози були такі:
– Ющенко набере помітно більше, ніж малювали попередні опитування (є)
– Тігіпко і Гриценко не погодяться підтримувати нікого в другому турі (ніби є)
– розрив між лідерами буде менше 10% (промазав, але в душі заспокоюю себе потужним адмінресурсом, що не дав справдитись чесному прогнозові)
– Тимошенко переможе у другому турі (ще невідомо)

2. Проголосував у першому турі за Ющенка. За останні п’ять років країну жерла корупція (я сам шість чи сім разів пропонував і тричі безпосередньо давав хабарі щоб влаштувати дитину в садочок), продовжувався економічний зріст, який іде в Україні від 2001 року й від зміни президента мало залежить, побільшало громадянських прав і свобод, топорними методами реалізовувались націобудівничі ідеї (визнання й належне вшанування жертв Голодомору, реабілітація УПА), з якими я не повністю згоден, але вважаю що це краще ніж нічого. Врешті решт, “ще 5 років президент Ющенко” для мене особисто звучить не так жахливо, як “ще 5 років президент Янукович” чи “… Тимошенко”.

3. Харків (на відміну від області) дав Януковичу менше 50%, на одній дільниці навіть менше сорока (39.97%), і це тішить. Не хочеться жити в місті, де більше половини людей віддали голос за когось із нинішніх кандидатів. Ну, ви розумієте.

4. Люди голосують за інформаційний фон. Найгірше що Ви можете зробити, будучи кандидатом в президенти – намагатися оперувати виключно логічними твердженнями, фактажем, точною і зваженою аргументацією. Це все мало цікавить не лише людей біля голубих екранів (інтернет спільнота чомусь звикла вважати сам факт відсутності в хаті телевізора + наявність інтернету автоматичним стрибком на інтелектуально вищий рівень порівняно із “телезомбі”), але й нас усіх. Втім, якщо це настільки загальне явище, то, мабуть, так і треба. Мабуть, так воно і буває, просто ми ще не звикли.

Костянтин Левін, блог Litteralis.com

Leave a Comment

Нестримне прагнення авторитарної диктатури

Хочу прокоментувати один із навколополітологічних оглядів – “Пане Ющенку, де ви були 5 років?“, нещодавно опублікованому на www.zaxid.net. Чому саме його? По перше, він викликав досить потужний і схвальний резонанс насамперед у “помаранчевого в минулому” електорату. По друге, претензії до нинішнього президента добре ілюструють вимоги до майбутнього голови держави. Нажаль, за браком часу, не зміг це зробити оперативно, тож пишу зараз. у формі текстологічного аналізу.

One Comment