Skip to content →

Категорія: Повсякденність

ДТП в центрі Харкова

Місто намагається пережити трагедію. Другий день, ідучи вулицями, звідусіль чуєш уривки розмов про жовтий сигнал світлофора, хто винен, чи уникне покарання, про суд, про щоденні порушення правил дорожнього руху. Намагаєшся і сам вийти з шоку, читаєш усе це, слідкуєш за новинами.

Найперша реакція – викричати з себе паніку. Негайні експертні думки, палкі суперечки, заклики й погрози у стані афекту. Не тільки жахлива аварія і численні жертви, але й саме місце важливе. “Градусник” – це ж не просто позначка на карті. Це точка перетину пішохідних шляхів, місце очікування і зустрічей. Місто пульсує в таких точках, їх не так багато в Харкові насправді. А тепер поруч із цим перехрестям буде місце трагедії. Воно перестало бути безпечним, в одну мить, і для всіх.

Leave a Comment

Заважають всім

діти-спиногризи, кричать в поїзді, літаку, якщо вже ходять – плутаються під ногами, всім заважають

бабки з торбами, затримують маршрутку, напхалися в метро, в обносках, нагадують про старість, не за тих голосують, всім заважають

водії маршруток, як так можна возити людей, всі стрьомні, кричать, очі б їх не бачили, всім заважають

таксисти, замахали не приїзджати коли треба, явно половина під кайфом, порушують, всім заважають

велосипедисти, хочуть як у європі але всі їздять не по правилах, ледь не збивають пішоходів, всім заважають

Leave a Comment

“Не волнуйтесь”

Пам’ятаю як вперше водив доньку до стоматолога виривати зуб. Молочний відмовлявся випадати, а треба було звільняти місце, бо поруч вже планував вилізти дорослий, вилізти не зовсім там де треба. Відстояли чергу в клініці й нарешті зайшли. А. вмостилася на місці пацієнта, я взяв табурет і сів навпроти. Щоб їй було мене видно, якщо не дуже задирати голову. І чутно.

Малá відразу почала нервувати, не довіряючи залізним штукам, якими незнайома, хоча й привітна тьотя вирішила поколупатись у неї в роті. Переляк швидко переростав у паніку. Я намагався врятувати ситуацію як міг. Упевненим голосом заспокоював, здається навіть щось жестикулював. Але з першого ж слова помітив, що лікар, замість разом зі мною заспокоювати пацієнтку, більше заспокоює мене.

Leave a Comment

Гимн травматиков

“Enjoy the Silence” Depeche Mode, конечно, идеальный гимн травматиков. Отчетливее всего мысли проявляются через слова, поэтому слова – like violence, и лучше их избегать. Пока есть короткий миг единения с вымышленным образом, лучше им наслаждаться, сколько получится. All I ever wanted, All I ever needed чтобы оп, и как-то оно так, ни о чем не думая всё было хорошо. Если же начать слушать другого человека, а не образ в собственной голове, то всё рушится: Come crashing in / Into my little world. Никакого “OUR world” тут конечно быть не может. И есть отчетливо осознаваемая чуйка, что всё равно какая-то муть выйдет в итоге (ну а что еще может выйти с вымышленным образом): Vows are spoken / To be broken.

Leave a Comment

Наш город, бро

Одна группа людей в балаклавах организованно бьёт другую группу людей без балаклав. Летят булыжники, слышны выстрелы из травматов. Разбили и подожгли какую-то машину, звенят окна. Менты сидят рядом на лавочке и обсуждают набор в патрульную службу, зевают. Проходящие мимо девушки недовольно морщатся. Пожилые женщины громко высказываются в духе недопустимости булыжников на пути к Евросоюзу. Невдалеке уже перекрыли и ищут взрывчатку на центральной улице города. В соседнем дворе дежурит военком и хватает прохожих призывного возраста. В кафешках сидят хипстеры и безработные, допивают смузи, доедают брауни. Михаил Добкин на площади вещает в мегафон, толпа напротив дружно посылает его в направлении Ростова. На окраине произошло первое в мире лобовое столкновение двух трамваев. Валентин Быстриченко где-то вбивает очередной крест в каменную голову вождя мирового пролетариата.

Наш город, бро. Наш любимый город, систэ. Нам тут жить.

Костянтин Левін, Facebook

Leave a Comment