Skip to content →

Litteralis Posts

Академічне – погляд ззовні. Зауваги.

Минулого тижня, дякуючи оголошенням, які сумлінно робить шановний Baudolino, я мав щастя відвідати три вельмі цікаві події в Харківському Університеті: доповідь Степана Величенка “Україна, Росія і колоніалізм (деякі зауваги до проблеми)“, семінар за його ж участю “Чи можна науково переписувати історію підросійської України”, а також був присутній на половині другого дня дводенної міжнародної конференції “У пошуках власного голосу: усна історія як теорія, метод та джерело”.

Позаяк я не належу до академ. середовища, цікаво було зазирнути всередину цієї кухні і винести звідти якомога більше для себе. Хотілося б поділитися окремими враженнями і спостереженнями, нехай вони здебільшого і не стосуються вищенаведених тем.

 

2 коментарі

(Само)ідентифікація русинів в Речі Посполитій на початку XVII ст.

Українські землі на початку XVII ст. аж ніяк не є “моєю” темою, але оскільки навіть серед людей, що постійно займаються цим (чи приблизно цим) періодом зустрічаються суттєві непорозуміння, доведелося сісти за літературу.

Перед нами поставлено наступне питання: “Чи була “кровна спорідненість” визначальним елементом (само)ідентифікації русинів як окремого етносу на початку XVII ст.?”

4 коментарі

Типологія націоналізму. Конспект

В процесі ознайомлення з концепціями нації та націоналізму, які пропонували (та пропонують) дослідники в ХХ – на початку ХХІ ст., хотілося б зробити невеликий тезовий конспект, в якому буде зібрано основні варіанти типологізації націоналізму.

Конспект має на меті зібрати якомога більше різних думок з приводу типологізації за доволі значний проміжок часу, відтак не є спробою відобразити сучасний стан вивчення теми. Не вміщує він ані критики, ані додаткових пояснень щодо висловлюваних авторами думок (це вимагало б значно більших обсягів літератури та ґрунтовнішої праці над матеріалом).

Також не обтяжуватиму себе обов’язковим для таких конспектів вступним оглядом дефініцій націоналізму та нації (на щастя формат блоґу дозволяє знехтуватими будь-якими формальностями), бажаючі можуть звернутись, наприклад, до праці Георгія Касьянова1.

One Comment

Країна vs Знання

або “Одна коротка прелюдія до всіх відповідей на болючі питання, що починаються з “Чому в Україні…?”

Книговидання.

Порівняно з 1990 роком, кількість книгарень в Україні скоротилася майже в 9 разів1. Станом на 01.02.09 в Україні функціонувало 6724 об’єкти книжкової торгівлі, в т. ч. книжкових кіосків – 1829; книжкових відділів – 3779; книжкових магазинів – 11162. Ми навіть не будемо рахувати, який відсоток, замість пропонувати відвідувачам лише книжки, через низькі прибутки змушені торгувати також канцелярією, дитячими іграшками тощо.

Загальний тираж видань, порівняно з 1990 роком впав більше ніж в три рази, а поступове зростання з 2003 року кількості книжок на одну людину відбувається не в останню чергу за рахунок зменшення населення України (порівняйте в табл. 1 роки 2005 і 2006). Зменшення накладів відбулося не тільки за рахунок нестабільної економіки, але й за рахунок зменшення держзамовлення для бібліотек: за період з 1990 по 2008 рік кількість бібліотек зменшилася з 25,6 тис. до 20,6 тис; загальний бібліотечний фонд зменшився з 419 млн. примірників до 352 млн. (в 2007 і 2008 роках відбулося повільне зростання фонду, що впав у 2006 до 324 млн.)3.

Leave a Comment

Регіональна ідентичність в Україні: відмінності, подібності, динаміка

Минуло два роки, але ще й досі на полицях книжкових магазинів лежить спецвипуск “України Модерної” за 2007 рік – “Львів – Донецьк: соціяльні ідентичності в сучасній Україні(1). На основі трьох опитувань у Львові та Донецьку (1994, 1999, 2004 рр.), останнього перепису населення (2001 р.), а також окремих статистичних даних на 2007 р. проводиться аналіз ідентичностей (етнічних, регіональних, вікових тощо) середнього жителя умовних Сходу та Заходу країни. Попри те, що більшість даних певною мірою застаріла і, якщо проект не згорнуто, 2009-го року має відбутись наступне опитування, наведені дані є однозначно суспільно корисними. Хоча б тому, що переводять розмову в площину більш зважену і менш емоційну, з висновками, що оперують конкретною статистикою, а не персональним досвідом та емоціями.

Ми не будемо наводити тут величезний масив даних, який тільки в окремому додатку містить 101 таблицю (58 сторінок), а натомість звернему увагу на висновки, що були зроблені різними дослідниками під час аналізу результатів опитування. Варто також сказати, що автори спецвипуску “України Модерної” назагал виявляли одностайність в своїх думках і оцінках, що значно спрощує наш короткий огляд отриманих ними результатів(2).

2 коментарі