Skip to content →

Ти все життя мрієш

Колись давно жили собі двоє погоничів верблюдів. Водили каравани пустелею, цим заробляли собі на життя. Що два тижні вирушали вони у мандрівку. Одинадцять день ішли, три дні відпочивали і вирушали знов. Часто ввечері, піч час переходу, в годинку між спекою дня й холодом ночі вони сідали удвох біля маленького вогнища й розмовляли.

– Лише Аллах Всемогутній відає, як мені набридли ці верблюди, ця пустеля, ці нескінченні нудні переходи. Якби ж я тільки міг здійснити свою мрію – стати капітаном морського судна, що мчить хвилями, долаючи шлях від землі до землі крізь океани. Якби ж я тільки міг…

– Так, шкода.

Довгих десять років водили вони каравани верблюдів. Страждали від спеки вдень, мерзли вночі, палили ввечері вогнища, розмовляли. Втім, діалоги їх майже не змінювались. Але якось той, другий, спитав:

– Послухай, якщо ти все життя мрієш стати капітаном судна, чому ти не покинеш верблюдів, не покинеш пустелю, не підеш до міста на берегу моря, не станеш до навчання й не попросиш взяти тебе на корабель? Якби ти так зробив десять років тому, ти б уже мав стільки досвіду й знань, що міг би здійснити свою мрію – стати капітаном.

– Так ну а шо ж.

Костянтин Левін, Facebook

Published in Проза

Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

Security Code: