“Enjoy the Silence” Depeche Mode, конечно, идеальный гимн травматиков. Отчетливее всего мысли проявляются через слова, поэтому слова – like violence, и лучше их избегать. Пока есть короткий миг единения с вымышленным образом, лучше им наслаждаться, сколько получится. All I ever wanted, All I ever needed чтобы оп, и как-то оно так, ни о чем не думая всё было хорошо. Если же начать слушать другого человека, а не образ в собственной голове, то всё рушится: Come crashing in / Into my little world. Никакого “OUR world” тут конечно быть не может. И есть отчетливо осознаваемая чуйка, что всё равно какая-то муть выйдет в итоге (ну а что еще может выйти с вымышленным образом): Vows are spoken / To be broken.
Leave a CommentАвтор: Костянтин Левін
Коли я був малий, на Холодній Горі, навпроти церкви, стояв критий м’ясний ринок. Старий будинок, можливо дореволюційний, з височенною стелею. Не пам’ятаю там штучного освітлення, пам’ятаю величезні вікна під самим дахом. Здається, навіть з вітражами. Сонце пробивалося крізь них і м’яко освітлювало ряди з свининою і телятиною. Кожен звук відлунював від стіни навпроти й за півтори секунди повертався.
Попід стелею жили зграї голубів. Тулилися вгорі на дерев’яних балках. Злітаючи, потрапляли в промені сонця й утворювали химерні тіні. Тріпотіння крил і воркотання доповнювали звуковий фон. Знизу – людcькі голоси й рухи, вгорі – пташині. Ще, там влітку завжди було прохолодно, у будь-яку спеку. Принаймні так мені пригадується.
Leave a CommentОдна группа людей в балаклавах организованно бьёт другую группу людей без балаклав. Летят булыжники, слышны выстрелы из травматов. Разбили и подожгли какую-то машину, звенят окна. Менты сидят рядом на лавочке и обсуждают набор в патрульную службу, зевают. Проходящие мимо девушки недовольно морщатся. Пожилые женщины громко высказываются в духе недопустимости булыжников на пути к Евросоюзу. Невдалеке уже перекрыли и ищут взрывчатку на центральной улице города. В соседнем дворе дежурит военком и хватает прохожих призывного возраста. В кафешках сидят хипстеры и безработные, допивают смузи, доедают брауни. Михаил Добкин на площади вещает в мегафон, толпа напротив дружно посылает его в направлении Ростова. На окраине произошло первое в мире лобовое столкновение двух трамваев. Валентин Быстриченко где-то вбивает очередной крест в каменную голову вождя мирового пролетариата.
Наш город, бро. Наш любимый город, систэ. Нам тут жить.
Костянтин Левін, Facebook
Leave a CommentДев’яності я споглядав, через не надто дорослий вік (а відтак, невелику включеність у процес), переважно як театральну виставу. З мінливим сюжетом і окремими бурхливими мізансценами. Якщо згадувати тепер – доволі дивними, але тоді сприйнятими як належне.
Коротше, одного літнього дня нашу гру в “квадрат” перервали раптові крики. Ми кинули м’яча (хоча ні, хтось мав його взяти, бо м’ячі були тоді на вагу золота) й пішли дивитися. Билися хлопець із дівчиною. Очевидно, що у них були якісь стосунки. Очевидно, що ці стосунки тепер переживали, як то кажуть, важкий період. Я тоді навіть не уявляв, що з дівчатами можна битися, думав, що від першого ж удару вони мали б розсипатися на анатомічний атлас, тому видовище було нове й з боку дослідницького – цікаве.
Leave a CommentВін кожного ранку оповідав їй історію. Вона пила чай, їла бутерброд і слухала. Кожного ранку це була інша історія і кожного ранку він починав її наново. Сидів за столом навпроти, дивився на неї й вигадував. Їй подобалось. Він відчував натхнення. Обоє посміхалися.
Але одного ранку щось пішло не так. Він був не в гуморі, чи що. Сказав – Історія буде ввечері, я обіцяю. Добре? – Звичайно, – відповіла вона. Вдень вони працювали, а ввечері трапилося те, що й мало трапитися – він нічого не вигадав. Історії не було. Вони лягли спати, на ранок він був роздратований. Чому я маю вигадувати ці кляті історії, я що, казкар довбаний, – думав він про себе. Але нічого не сказав. І вона нічого не сказала.
Leave a Comment