Skip to content →

Хіроакі Куромія. Зрозуміти Донбас

Хіроакі Куромія. Зрозуміти ДонбасХіроакі Куромія. Зрозуміти Донбас. — К.: ДУХ I ЛIТЕРА. — 2015. — 142 с.

Хіроакі Куромія парадоксальним чином описує Донбас як одвічну територію свободи. Від початку – Дике Поле, нічия земля. Далі – фронтир індустріалізації у царській Росії . А наступні 70 років – мекка для втікачів. Місце, де могли загубитися й, відтак, уникнути репресій радянської влади усі “політично неблагонадійні елементи”. Територія без ідеології, без чітко артикульованої національності, погано керована з центру, така ж і в незалежній Україні:

“Донбас, так само як і колись колишні козаки, використовував протиборчі влади й партії (російську, українську, ліберальну, марксистську, націоналістичну тощо) для того, щоб отримати найбільшу політичну вигоду для себе в даний момент. <…> Донбас не довіряє метрополії. Його стратегія – “анти-метрополія”.

Ярослав Грицак додає до цього те, що в радянські часи Донбас користувався особливою увагою центру, ніби стаючи прообразом радянської людини: “Радянська влада обрала Донецьк містом, що завдяки своєму особливому промисловому статусові повинно було стати взірцем для інших. Навколо місцевого робітничого класу було витворено справжній культ” (Україна Модерна, 2007). Очевидно, це також стало елементом регіональної ідентичності.

Якщо йти за цими думками, то з початком дев’яностих років Донбас втратив усе. Навіть більше, ніж втратив:

1) Донбас перестав бути прихистком від політичних переслідувань. Навпаки, в координатах демократії він став регіоном, максимально авторитарним, синонімом не-свободи.
2) Донбас перестав користуватися увагою центру в сенсі ідеологічному, бути взірцем. Навпаки, в новому контексті – контексті єдиної української нації – на нього почали дивитися як на зайвий регіон.
3) Престиж “пролетарської” праці остаточно нівелювався, тож регіон став синонімом непрестижної роботи. Шахтар-герой, що “дает стране угля”, став шахтарем-невдахою, що працює в жахливих умовах за копійки й не може втекти від хазяїна шахти.

Куромія описує авантюру з президентством Януковича як історично невластиву регіону спробу захопити владу над метрополією. Ми ж можемо розглядати це як спробу трансформації й порятунку регіональної ідентичності, принаймні як відповідь на приниження, спробу знайти своє місце в Україні. Результат цієї спроби – Януковича проганяють з Києва. Двічі. Тобто, ще більше приниження.

Саме це – сильну кризу ідентичності й фіаско у спробах знайти своє місце в молодій державі – й можна назвати тим голосом, що каже нам “почуйте Донбас”. І саме це могло штовхати подалі від центру: на підтримку незалежності Донбасу чи підсилювати проросійські настрої. (Тут ідеться виключно про зміни у поглядах, а не про готовність за це воювати, провина за розпалювання й продовження війни цілком на росії.)

Слідуючи за логікою Куромії (Донбас швидко змінює вектор у пошуках того, хто пропонуватиме кращі умови), після майже двох років війни мали б дещо розчаруватися ті, хто мав проросійські настрої (кримського сценарію навіть не планувалося), і ті, хто мав настрої за незалежність Донбасу (ЛНР/ДНР виявилися нежиттєздатними окремо від метрополії). Але водночас з’явилася велика кількість свідків, жертв і учасників війни, які матимуть радикально антиукраїнські погляди.

Спільність досвіду у будь-якому разі (транс)формує зараз спільну регіональну ідентичність на окупованих територіях, але важко сказати якою вона виявиться в результаті. Можна сказати лише очевидне: на всій території України процес зміцнення ідентичності/ідентичностей прискорився, але результати цього процесу по різні сторони лінії фронту по завершенню конфлікту будуть відрізнятися.

Костянтин Левін, Facebook

Published in Книжкова полиця

Comments

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Security Code: