Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу / М. Ільченко та ін., за ред. В. Кулікова й І. Склокіної. Львів: ФОП Шумилович, 2018. – 244 с.
Збірка з восьми статей, написаних різними авторами, а також у співавсторстві. Попри те, що в книзі заявлена підназва “промислові мономіста”, тобто міста, щобуло створено навколо і які цілковито залежать від функціонування одного головного підприємства, в книзі за великим рахунком іде мова про весь регіон – про промислові мономіста, шахтарські мономіста, великі міста Донбасу, що мають більш диференційований ринок праці.
Відкриває збірку стаття “Царство вугілля і заліза”, у якій Марта Студенна-Скруква дає короткий нарис історії розвитку регіону з другої половини ХІХ століття до наших днів, розкриваючи його значення для Російської імперії, СРСР та незалежної України насамперед в економічному (промисловому та ресурсному) планах. Найцікавіша частина, власне, про зародження й розвиток розробок донецького кам’яновугільного басейну у позаминулому столітті у міжнародному контексті, переважно за рахунок іноземних інвестицій. Коротко показана динаміка зміни населення, швидкість урбанізації, а також стосунки місцевого населення з владою.
Тетяна Портнова говорить про “ландшафти Донбасу”, показуючи як його фактичні зміни, так і зміни уявлень про нього в сучасників упродовж століття. Дослідниця говорить як про природний, так і про урбаністичний ландшафт, а також описує особливий страх перед підкоренням вертикалі – з одного боку височезні димарі й доменні печі в пласкому степу, з іншого найстрашніше – спуск до підземелля шахт, раніше немислимий для забобонного сільського населення. Авторка подає картину непривітних запилених одноманітних поселень мономіст, і разом з тим розповідає про спроби змінити ландшафт (штучні річкові канали, посадки дерев, культ квітів у містах), або принаймні зобразити регіон привабливо в радянській пропаганді.
Михайло Ільченко розповідає про містобудівні експерименти в регіоні: Юзівка, Горлівка, Кам’янське (останнє знаходиться за межами Донбасу, але також є великим промисловим містом). Автор розповідає про основу, яку закладали ще в дореволюційні часи, і про радянські експерименти, що намагалися заперечити попередню епоху, але все одно невідворотньо слідували за наявною вже логікою містобудування. Проекти соцміста, конструктивізм в урбаністичних пейзажах Донбасу, поєднання стихійної та впорядкованої забудови – все, що намагалася взяти під контроль і підпорядкувати центральному плану радянська влада, і що було необхідно для банального виживання робітників.
Володимир Куліков та Ірина Склокіна у спільному есеї ближче придивляються до мешканців мономіст. Відсоток робітників до решти населення регіону; жіночі соціальні ролі до революції, у перші десятиліття радянської влади і після Другої світової війни; неповнолітні діти, залучення їх до роботи й навчання професії; пенсіонери – їх кількість, матеріальне забезпечення та статус; соціальні ліфти, заробітні плати й соціальні статуси робітників та інженерної інтелігенції. Автори також пильно розглядаються питання, чи був Донбас плавильним котлом, що стирав відмінності між людьми, і приходять до протилежного висновку – попри необхідність щоденних тісних робітничих контактів існувала жорстока ворожнеча між різними групами: етнічними, регіональними, між жителями різних робітничих селищ.
Наступна стаття (авторства Олени Стяжкіної та Ірини Склокіної) присвячена дозвіллю, а точніше – часу поза основним місцем роботи. Це уточнення потрібне, адже одним з основних занять робітників в умовно вільний час було домашнє господарство: оброблення приватної ділянки землі, іноді тваринництво. Це допомогало виживати й забезпечувати родину мінімально необхідними продуктами, особливо в найважчі часи. Авторки розповідають про будівництво шахтарями приватного житла у вільний час, про традиційні й радянські свята, пиятику, спорт, клубні установи, гуртки по інтересах тощо.
“Ціна успіху” – колективна стаття Ксенії Кузіної, Володимира Кулікова та Ірини Склокіної про те, чим мешканці мономіст (особливо шахтарі) розплачувалися за порівняно високий соціальний статус в радянські часи та вищі за середні по країні заробітні плати. Нарис містить коротку історію страйкового руху на Донбасі з кінця ХІХ століття і до сучасності, їх причини і результати. Окремий пункти присвячено екології, професійним захворюванням та, власне, перспективам мономіст (і життя в них) у сучасному світі.
Останній нарис збірки (авторства Ірини Склокіної) про репрезентацію Донбасу на фотографіях – найбільший за обсягом і найгрунтовніший, причому це можна розглядати і як перевагу, і як недолік, адже своєю детальністю вона помітно вибивається з загального тону книжки. Проте, очевидно, саме ця тема і мала займати найбільше місця, адже візуальні образи – одна з сильних сторін “Праці, виснаження та успіху”. Збірка загалом містить 221 ілюстрацію, більшість з яких складають саме фотографії, зібрані з багатьох джерел і архівів, що дозволяє читачеві максимально зануритися в тему. Стаття “Фотообрази Донбасу: створення, соціальне життя, архівування” містить кілька рівнів. Перший розповідає про розвиток способів зображення Донбасу на фото (йдеться не про приватні фото, а про офіційну репрезентацію – газети, листівки, плакати тощо), другий – про значення і роль цих фотографій для ідеологічної пропаганди, зміну її форм і акцентів у різні періоди існування СРСР.
Попри те, що збірка написана різними авторами, завдяки приблизно однаковому обсягу більшості матеріалів і великій кількості ілюстрацій до кожної стітті вона справляє враження цілісної роботи, що поступово розкриває різні аспекти соціальної історії мономіст Донбасу.
Єдиний явний мінус видання – чисто технічний. Попри високий рівень дизайну і верстки, а також якісний друк (насправді це просто шикарне видання), дещо псує враження погана коректура, в текстах зустрічається доволі багато одруківок.
Костянтин Левін, Litteralis.com