Skip to content →

Ерік С. Райнерт. Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними

Ерік С. Райнерт. Як багаті країни забагатіли… і чому бідні залишаються біднимиЕрік С. Райнерт. Як багаті країни забагатіли… і чому бідні залишаються бідними. – К. Темпора, 2014. – 444 с.

“Сьогодні найкращою порадою, яку я можу дати, щоб українська економіка процвітала і максимальне число українців мали добре оплачувану роботу в рідній країні, є наступна: “Не робіть так, як німці кажуть вам робити, а робіть так, як робили німці”. [c. 19]

Цитата з передмови до українского видання книги є твердженням, яке доводиться й розкривається автором протягом наступних чотирьох сотень сторінок. Відмінність між панівною економічною теорією та реальною економічною політикою у міжнародній економіці протягом останніх двох сторіч – той ракурс, який пропонує Райнерт:

“На відміну від історії економічної думки (того, що, як стверджували теоретики, мало трапитись), історія економічної політики (яких політик дотримувалися насправді) – ще відсутня наукова дисципліна.” [c. 59]

Незважаючи на назву, яка натякає на популярну літературу для масового читача, книга являє собою критику неолібералізму і вільного ринку (в якості універсального рецепту) саме з теоретичного боку. А велика кількість прикладів (Німеччина, Монголія, Перу і т.д.) додає вагомості аргументам. Зазначу, що на відміну від, можливо, найпопулярнішої друкованої критики неолібералізму – “Доктрини Шоку” Наомі Кляйн (Naomi Klein “The Shock Doctrine: The Rise of Disaster Capitalism”), зосередженої на соціальних потрясіннях в результаті швидких неоліберальних реформ  – ця книга виграє саме наявністю в її основі теоретичної бази. Замість просто показувати “що трапляється, коли…,” автор намагається пояснити “чому це має обов’язково статися”.

Ерік С. Райнерт критикує теорію порівняльної переваги в міжнародній торгівлі Давіда Рікардо. Нагадаємо, що згідно з нею, кожній країні в умовах вільного ринку вигідна спеціалізація. Навіть якщо одна країна виробляє продукт/послугу А і продукт/послугу Б швидше й з меншою собівартістю ніж друга країна, для них обох все одно в результаті буде більш вигідно спеціалізуватися лише на одному з товарів.

Попри надмірну схематичність теорії і те, що їй вже двісті років, вона фактично є основою неолібералізму, що домінує в міжнародній економічній політиці США з другої половини ХХ ст. “Не треба захищати власну промисловість, сільське господарство чи сферу послуг. Ринок сам вирішить, яке місце у світовій економіці має посідати ваша країна і на чому саме спеціалізуватися. Чиновник не зацікавлений у прибутках бізнесу в результаті конкурентної боротьби, тому такий чиновник і такий бізнес не є ефективними. Ефективним є лише конкурентний динамічний ринок“. Такою є порада неоліберальної теорії. Райнерт натомість доводить, що подібна політика, якщо її застосовувати до слабкорозвинених країн чи тих країн, що розвиваються, неминуче призводить до спеціалізації на торгівлі природними ресурсами. Як результат – зменшувана прибутковість, відсутність розвитку, іновацій. Гарантований наслідок – “спеціалізація на бідності”.

Наведемо розгорнуту цитату для ілюстрації того, чому, на думку Райнерта, шлях бідності за таких умов для недостатньо розвинених країн є неминучим:

“Досконала (або товарна) конкуренція означає, що виробник не може вплинути на ціну свого продукту, він постає перед досконалим ринком і буквально дізнається з газети, скільки ринок готовий заплатити. Таку ситуацію ми зазвичай бачимо на ринках сільськогосподарських продуктів та ринках корисних копалин. Із досконалою конкуренцією звичайно йде в парі й ситуація, яку називають зменшуваною прибутковістю: зі зростанням обсягу виробництва більша кількість одиниць того самого введеного фактора виробництва – капіталу або робочої сили – після певної точки забезпечуватиме дедалі менші обсяги випуску нової продукції. Іншими словами, якщо ви виставляєте дедалі більше тракторів або робочої сили на те саме картопляне поле, після певної точки кожен новий робітник або кожен новий трактор вироблятиме менше, ніж остання додана одиниця. В стандартних підручниках економіки припускають, що досконала конкуренція і зменшувана прибутковість – нормальний стан.

Коли виробництво розширюють в обробній промисловості, зміна характеру витрат відбувається в протилежному напрямі: втрати зменшуються, а не зростають. Тільки-но утверджується механізоване виробництво, то що більший обсяг виробництва, то менші витрати на одиницю виробленої продукції. Перша копія якогось програмного продукту потребує високих витрат, а от наступні копії мають дуже низьку вартість. Обробні галузі та сфера послуг не мають факторів виробництва, безпосередньо забезпечених природою, не мають полів, шахт і рибальських зон, обмежених кількісно чи якісно. В них відбувається падіння витрат (з’являється збільшуваний ефект масштабу) зі зростанням обсягів виробництва. Тому промисловим компаніям і провайдерам передових послуг дуже важливо мати велику частку ринку, бо збільшення обсягу виробництва забезпечує їм зменшення виробничих витрат (завдяки збільшуваній прибутковості). Збільшувана прибутковість створює ринкову силу: такі підприємства здатні великою мірою впливати на ціну продуктів, які вони продають. Такий стан називають недосконалою конкуренцією.” [c. 39-40]

Просто зараз ми можемо спостерігати, як міжнародні події щодня впливають на ціну за барель нафти. Водночас, важко собі уявити щоб якісь події щодня змінювали ціну на ліцензійну копію Windows 10.

Райнерт доводить, що обидва напрямки економічної політики з початку “холодної війни” (комунізм і лібералізм) є фактично двома “фракціями” послідовників Давида Рікардо, які відображають дві крайнощі теорії, два універсально-хибні рецепти: тотальний державний контроль за економічним життям з одного боку, і віру в досконалість ринку за відсутності державного втручання – з іншого. “Обидва полюси економічної теорії Рікардо розвинулись у щось схоже на релігію” [c. 70].

Автор пише, що через домінування цієї опозиції економічна теорія значно спростилася починаючи з часів “холодної війни”. На противагу цьому він згадує про Фрідріха Ліста і Йозефа Шумпетера, називаючи їх праці Іншим каноном. Посилаючись насамперед на цих авторів, Ерік Райнерт відстоює думку, що для нормального розвитку країни потрібно пройти кілька етапів:

  1. Період вільної торгівлі щоб змінити модель споживання і створити попит на промислові товари;
  2. Ввести протекціонізм і розбудувати власну промисловість (види економічної діяльності зі збільшуваною прибутковістю);
  3. Коли сектор товарів і послуг зі збільшуваною прибутковістю стане конкурентноспроможним – переходити до глобальної вільної торгівлі. [c. 211-212]

Спроба ж перестрибнути другий етап обов’язково завершиться невдачею. “Що бідніша країна, то меншою вітрою вітри laissez-faire дують у правильному напрямі” [с. 54]. На доказ він наводить приклади економічної політики сучасних розвинених країн у минулому:

“Традиція Іншого канону визначала економічну політику всіх країн, які ступили на шлях від бідності до багатства” [c. 67]

“Адам Сміт у своїй книжці “Багатство народів” (1776 р.) розповів англійцям чому вони повинні відкритися для вільної торгівлі, але історія сповіщає нам, що насправді протягом перших ста років після публікації книжки Сміта в Англії збирали більше мит, ніж у Франції, дарма що тепер вважають, ніби Франція була бастіоном протекціонізму. “Загальнопоширена мудрість” сповіщає нам, що Англія збагатіла завдяки Смітовій політиці laissez-faire та вільній торгівлі, тоді як історики економіки, які послідовно вивчать це питання, доходять цілком відмінних висновків. Вільям Ешворт нещодавно підсумував: “Якщо існував якийсь унікальний англійсько-британський шлях індустріалізації, то був шлях не так якоїсь виразної підприємницької і техноцентричної культури, як шлях, визначений здебільшого в рамках інституційної структури, породженої акцизом (податком) і тарифним муром”.” [c. 56]

“Отже, з погляду практики висока економічна риторика призначена на експорт іншим, натомість, коли йдеться про реалії на батьківщині, дотримуються цілком відмінних прагматичних принципів. Джордж В. Буш проповідує вільну торгівлю для загальної вигоди. Насправді США субсидують і захищають протекціоністськими заходами цілий спектр продуктів, починаючи від сільського господарства й закінчуючи високотехнологічною промисловістю.” [c. 58]

“Обидва рази, коли Німеччина – як запізніла країна – індустріалізувалася в ХІХ ст. І коли – з допомогою плану Маршала – індустріалізувалася знову після Другої світової війни, вона дотримувалася духу німецького економіста Фрідріха Ліста (1789–1846). Не відкривайтеся дуже широко для вільної торгівлі, поки не маєте міцної національної промислової основи. Симетрична економічна інтеграція – між рівними – добра для обох сторін. Асиметрична інтеграція має тенденцію робити бідних партнерів біднішими.” [c. 10]

Автор наголошує на тому, що нехтування цим призводить до того, що одні країни починають “спеціалізуватися на багатстві”, а інші – “спеціалізуватися на бідності”, і розрив між ними лише зростає, без надії на зближення.

У свою чергу, це не є виключно проблемою країн поза “золотим мільярдом”. Адже ця ситуація є поганою не лише з філантропічних мотивів. Вона потенційно загрожує великими соціальними потрясіннями й міжнародними конфліктами, в яких одна частина людства виборюватиме собі право на саму можливість наздогнати розвинені країни, і в результаті яких, зрештою, постраждають усі. Адже в умовах глобалізованого світу відгородитися суцільним муром від решти просто неможливо.

Костянтин Левін, блог Litteralis.com

Published in Книжкова полиця

Comments

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Security Code: