Skip to content →

Демографія України в регіонально-історичній перспективі

Зацікавившись спершу причинами різкого скороченням населення в Чернігівській та Сумській областях в останні десятиріччя, відчув необхідність розглядати їх, по-перше, у загальноукраїнському контексті, а по-друге –  на великому часовому інтервалі. Карти виявили спільну тенденцію для всіх областей Центральної України (в трикутнику Хмельницька – Сумська – Кіровоградська області), тому далі йтиметься саме про цей регіон.

Тож, візуалізація. П’ятдесят один рік між переписом населення 1959 року і кінцем 2010-го (подано сучасні назви областей, замість УРСР всюди вживається Україна)

Населення України 1959 - 2010 рр.

Мал. 1., Табл. 1. Зміна чисельності населення України за період 1959 — 2010 рр.

Область Динаміка чисельності населення (%) Область Динаміка чисельності населення (%)
Чернігівська -28,6 Чернівецька +16,8
Вінницька -23 Миколаївська +17,3
Сумська -22,3 Одеська +17,9
Житомирська -19,8 Львівська +21
Кіровоградська -18,3 Запорізька +23,8
Хмельницька -17,1 Дніпропетровська +24,1
Черкаська -11,9 Рівненська +24,3
Полтавська -8,4 Івано-Франківська +26,1
Луганська -5,7 Херсонська +32,7
Київська -0,1 Закарпатська +35,3
Тернопільська +0,3 АР Крим +63,6
Донецька +4,8 м. Севастополь +150,1
Харківська +9,9 м. Київ +152,2
Волинська +16,4 Україна +9,7

.

Як бачимо, кількість населення збільшилася майже на 10%, але Центральна Україна, разом із Луганською областю, показують від’ємні результати. Можливо, причиною є економічна криза 90-х років і загальне зменшення чисельності населення в роки незалежності?

Населення України 1989 - 2010 рр.

Мал.2., Табл. 2. Зміна чисельності населення України за період 1989 — 2010 рр.

Область Динаміка чисельності населення (%) Область Динаміка чисельності населення (%)
Чернігівська -21,6 Київська -11,3
Луганська -19,3 Миколаївська -10,6
Сумська -18,2 Одеська -9,5
Кіровоградська -17,9 Львівська -7,2
Житомирська -16,8 Тернопільська -6,8
Донецька -16,2 АР Крим -4,9
Черкаська -15,4 Чернівецька -3,6
Вінницька -14,6 Івано-Франківська -3
Полтавська -14,5 Волинська -2,3
Дніпропетровська -13,5 Рівненська -1,5
Харківська -13,3 Закарпатська -0,6
Запорізька -13 м. Севастополь -3,1
Хмельницька -12,6 м. Київ +7
Херсонська -11,8 Україна -11,1

.

Справді, за останні 20 років Центральна Україна, разом із Донбасом, зазнали найбільших демографічних втрат. Але чи варто покладатися виключно на дані за період 1989 — 2010 рр.? Чи не почалося зменшення населення ще за часів Радянського Союзу? Для того, щоб це перевірити, подивимося демографічні зміни за період з 1959 по 1989 рр.:

Населення України 1959 - 1989 рр.

Мал. 3., Табл. 3. Зміна чисельності населення України за період 1959 — 1989 рр.

Область Динаміка чисельності населення (%) Область Динаміка чисельності населення (%)
Вінницька -9,9 Рівненська +26,3
Чернігівська -8,9 Харківська +26,8
Хмельницька -5,1 Івано-Франківська +30
Сумська -5 Одеська +30,3
Житомирська -3,6 Львівська +30,4
Кіровоградська -0,5 Миколаївська +31,3
Черкаська +4,2 Закарпатська +36,1
Полтавська +7,1 Запорізька +42,2
Тернопільська +7,7 Дніпропетровська +43,5
Київська +12,5 Херсонська +50,5
Луганська +16,7 АР Крим +71,9
Волинська +19,2 м. Київ +135,7
Чернівецька +21,2 м. Севастополь +158,2
Донецька +25,1 Україна +23,5

.

Наше припущення підтвердилося –  зменшення кількості населення почалося значно раніше. Навіть більше, динаміка зміни чисельності населення до, і після здобуття незалежності в Центральних областях майже не змінилася, що дає нам підстави казати про те, що тенденцію до зменшення населення було закладено значно раніше. Це добре ілюструє карта зміни демографічного тренду (тренд 1959 2010 рр. рахувався шляхом співставлення динаміки за періоди 1959 1989 і 1989 2010 рр., наприклад, якщо перший “-10”, а другий “+5”, то зміна тренду = “15”, якщо перший “-30”, а другий “-20”, то зміна тренду = “10”).

Населення України 1959 - 2010 рр.

Мал. 4., Табл. 4. Зміна тренду в динаміці чисельності населення України між періодами 1959 — 1989  і 1989 — 2010 рр.

Область Зміна тренду Область Зміна тренду
Вінницька 5,7 Луганська 36
Хмельницька 7,5 Закарпатська 36,7
Чернігівська 12,7 Львівська 37,2
Сумська 13,2 Одеська 39,8
Житомирська 13,2 Харківська 40,1
Тернопільська 14,5 Донецька 41,3
Кіровоградська 17,4 Миколаївська 41,9
Черкаська 19,6 Запорізька 55,2
Волинська 21,5 Дніпропетровська 57
Полтавська 21,6 Херсонська 62,3
Київська 23,8 АР Крим 76,8
Чернівецька 24,8 м. Київ 128,7
Рівненська 27,8 м. Севастополь 161,3
Івано-Франківська 33 Україна 34,6

.

Попри те, що регіон, який ми розглядаємо, має великі втрати населення в період 1989 — 2010 рр., очевидно, що ці це скорочення більшою мірою зумовлено факторами, які сягають корінням у минуле. Найбільше змінилася динаміка в тих регіонах, де у 1959 — 1989 рр. населення найбільше зростало.

Але ми можемо заглибитися ще далі, і подивитися, як відновлювалося населення Центральної України після Другої Світової війни. Для наочності порівняємо зі Сходом і більшою частиною Півдня:

Населення України 1939 - 1959 рр.

Якщо поставити поруч карти демографічних змін 1939 — 1959 рр., 1959 — 1989 і 1989 — 2010 рр., видно, що в останні 70 років населення цього регіону (окрім Києва та околиць) невпинно зменшується.

Залучивши додатково дані перепису 1926 року і порівнявши їх з 1939 роком, бачимо зростання населення України всього на 6,3%, головне – за рахунок Донбаського регіону, населення якого виросло з 1926 по 1939 рік на 140% (!). Тобто, у 1939 році населення Центральних регіонів було ще менше, ніж у 1926 році. Відтак, вже не 70, а 80 років іде зменшення населення в Центральних областях.

Чи спостерігалося зменшення чисельності населення раніше, до 1926 року? Можливо, цей процес взагалі тягнеться з ХІХ століття? Щоб перевірити це, впритул роздивимося найдепресивнішу у демографічному відношенні – Чернігівську область.

Чернігівська губернія, до складу якої входила сучасна Чернігівська та половина Сумської області, а також кілька районів сучасної Брянської області, швидко збільшувалася чисельно протягом всього ХІХ століття. 1811 року там було зафіксовано 1260 тис. чоловік, 1863 р. – 1487,4 тис. Після скасування кріпацтва почалася масова міграція населення з губернії, що було зумовлено перенаселенням і порівняно поганими грунтами. Найбільше емігрантів припало на мешканців північних повітів губернії (нині на тер. Брянської облатсі РФ) та Козелецького повіту (нині в складі Чернігівської області). Попри це, населення продовжувало стрімко зростати і за наступні п’ятдесят років збільшилося більше ніж вдвічі, перепис 1914 року зафіксував 3131,5 тис. чоловік. У 1939 році було створено Чернігівську область  (порівняно з губернією, з її складу вилучили частину районів на користь Сумської та Брянської областей), в якій нараховувалося 1732,4 тис. населення. Через двадцять років, у 1959-му, – 1553,8 тис. Населення області майже не змінилося за наступні 11 років і 1970 року було зафіксовано 1559,9 тис. чоловік. В 1974 році селяни отримали паспорти і разом із ними – більше можливостей для вільного пересування в межах країни, тож саме тоді починається відлік невпинної міграції з області. У 1979 році населення Чернігівщини вже зменшилося на 3,7% порівняно з 1970-м, за наступні десять років (1979 — 1989 рр.) – ще на 5,7%.

Тобто, ми бачимо швидке і невпинне зростання населення протягом 1811 — 1914 р. а далі – великі коливання й поступове зменшення. Брак вичерпних статистичних даних (і недостатнє їх опрацювання з мого боку) не дозволяє стверджувати, на який рік припало найбільше значення населення Чернігівської області (яке відтоді не відновилося) –  на 1914-й чи 1928-й рік.

Одночасно з тим, не можна інтерпретувати подібну динаміку лише як наслідок низької урбанізації і, відповідно, відтоку населення до більш урбанізованих регіонів. Сусідні Волинська та Рівненська області так само мало урбанізовані, але показують зовсім іншу демографічну картину як щодо сільського населення, так і щодо загального приросту (див. малюнок 1, малюнок 6). Безумовно, вони фіксують загальноукраїнську тенденцію щодо скорочення сільського населення на користь міського, але цей процес відбувається значно повільніше і не супроводжується зменшенням загальної чисельності населення області через відсутність великих промислових центрів, які б могли це населення акумулювати (найпоширеніше “побутове” пояснення скорочення населення Центральних областей).

Українське село 1959 - 2010 рр.

Мал. 6., Табл. 5. Зміна чисельності сільського населення України за період 1959 — 2010 рр.

Область Динаміка чисельності населення (%) Область Динаміка чисельності населення (%)
Чернігівська -65,3 Запорізька -33,7
Сумська -61,8 Тернопільська -32
Житомирська -54,3 Дніпропетровська -30,6
Кіровоградська -54 Донецька -30,1
Вінницька -53 Одеська -25,2
Хмельницька -52,7 Волинська -22,8
Черкаська -49,5 Львівська -21,2
Полтавська -48,8 Рівненська -18,4
Київська -47,7 Херсонська -13,5
Харківська -38,7 Івано-Франківська -6
Миколаївська -37,3 Закарпатська +19,4
Луганська -35,2 АР Крим +75
Україна -35,8

.

Все це підводить нас до висновку, що в період 1917 — 1933 рр. було завдано непоправної шкоди населенню Центральних регіонів України. Було зламано структуру традиційного суспільства, яке не змогло пристосуватися до нових умов і відтоді так і не відновилося. Не відновилося не тільки у формі власне традиційного суспільства, але й у жодній іншій формі, що засвідчують демографічні показники.

Андреа Ґраціозі в своєму нарисі “The Great Soviet Peasant War. Bolsheviks and Peasants. 1917 1933″ (рос. переклад вийшов у Москві в 2001 році) назвав одну з найбільших драм ХХ століття – Великою Селянською війною, інтерпретувавши події 1917 — 1933 років як невпинну боротьбу різних владних груп (революційних армій та угруповань, державних інституцій) з неорганізованою, але затятою селянською масою, що складала більше 80% населення. У цій війні селяни намагалися, збройно чи за допомогою саботажу, вибороти право на користування результатами власної праці, натомість армії та держави, в свою чергу, намагалися використати селянську працю як джерело сировини. Драма в дві дії (1917 — 1922 і 1928 — 1933 рр.) на території України доповнилася ще однією – Другою Світовою війною, хоча війна була скоріше сумним епілогом, адже в 1941 – 1945 рр. селянство вже перестало виступати окремим гравцем, остаточно програвши свою війну ще 1933 року.

Саме не участю Західних областей, приєднаних 1939 року, у більшості подій Селянської війни в СРСР пояснюється їх набагато краща динаміка приросту населення. На більшості ж території України, яка від 1922 року була під владою більшовиків, демографічна картина “виправлялася” зростанням великих промислових центрів.

______________________________________

Я не зустрічав спроб детального аналізу демографічних наслідків подій 1917 — 1933 рр., зокрема Голодомору, у довгій часовій перспективі. Більшість публікацій на цю тему обмежується обрахуванням прямих та непрямих втрат у тридцятих роках. Але ж, на моє велике переконання, якщо комплексно підійти до питання, залучивши й обробивши якомога більше матеріалів (зокрема – аналіз інших демографічних показників, таких як показники народжуваності, смертності та тривалості життя), можна знайти багато (можливо, несподіваних) зв’язків між першою половиною ХХ століття і сьогоденням.

______________________________________

Костянтин Левін, блог Litteralis.com

Джерела:

1) Грациози А. Великая крестьянская война в СССР. Большевики и крестьяне. 1917 – 1933. Москва, 2001;

2) Рашин А.Г. Население России за 100 лет (1813 – 1913) Статистические очерки. Москва, 1956;

3) Перепись населения 1959 г. УССР;

4) Перепись населения 1970 г УССР;

5) http://pop-stat.mashke.org/ukraine-division.htm;

6) Деркомстат України;

7) Всесоюзная перепись населения 1939 года. Основные итоги.

Published in Регіоналізм

6 Comments

  1. QQQ

    QQQ

    “Тобто, у 1926 році населення Центральних регіонів було ще менше, ніж у 1939 році. Відтак, вже не 70, а 80 років іде зменшення населення в Центральних областях.”

    Тут немає помилки?

    • Якщо Ви маєте на увазі “чому 80, а не 83”, то це тому, що зростання чисельності населення відбувалося, вочевидь, до кінця двадцятих років, а можливо навіть і до 1931-го.

  2. QQQ

    QQQ

    Ну за логікою
    “Тобто, у 1926 році населення Центральних регіонів було ще менше, ніж у 1939 році. Відтак, вже не 70, а 80 років іде зменшення населення в Центральних областях.”
    має бути
    “Тобто, у 1939 році населення Центральних регіонів було ще менше, ніж у 1926 році. Відтак, вже не 70, а 80 років іде зменшення населення в Центральних областях.”

  3. Andrew

    Andrew

    Анализировали хорошо, а выводы неправильные. Нынешняя ситуация – результат низской рождаемости, тогда как за 80 лет большевиков население Украины в целом росло. Население центральных регионов уменьшилось за счет миграции в промышленные центры на Юго-Востоке и Киев. Вы же сами в статье написали, что только за период 1926-1939 года население Донбасса выросло на 140%, это ведь не из-за высокой рождаемости благодаря большевикам, а из-за миграции украинцев с сельских центральных регионов и русских с сельских центральных регионов России. Население Киева выросло с 400 тыс в 1923 до почти 3 млн тоже не благодаря сверхвысокой рождаемости, а миграции из других регионов. И в первую очередь, из окружающих областей.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

Security Code: