Категорія: Книжкова полиця

(подається за виданням: Єфремов, Сергій. Вибране: Ст. Наук. розвідки. Моногр. / Упоряд., передм. та прим. Е. Соловей. — К.: Наук. думка, 2002. — 760 с. ISBN 966-00-0762-0)

І

Доля української книги щільно зв’язується з двома моментами, що однаково діяли протягом усієї історії, тільки що кожен тяг у бік просто-таки протилежний. Один — це вимоги нового часу, що викликали відродження українського письменства з кінця XVIII віку і повагом, ступінь по ступеню вели до того, щоб розсунути рямці письменства, а заразом і книжної продукції. Другий — це своєрідна політика московського уряду, що так само повагом, ступінь по ступеню, йшла за спробами відродження і силкувалась їх у корені підтяти, тії рямці звужуючи, іноді зводячи їх на порожнє просто-таки місце. Один — це внутрішня творча сила народу, що намагався вибитися врешті на націю й жити повним національним життям. Другий — це зовнішня руїнницька сила, що нівелювала розбуркані змагання й приборкувала їх, ріжні переходячи стадії насильства. Власне, боротьба цих двох сил сповняє цілу історію української книги, і по спільнодійній отих сил і йшла доля письменства та книги нашої.

Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів, 1932 – 1933 роки. Упор. Андреа Ґраціозі. – Х.: Фоліо, 2007.

Не буде новиною твердження, що при вирішенні складних світоглядним проблем ми часто звертаємося до зовнішнього арбітра, шукаємо морального авторитета й підтримки поза межами конфліктуючих сторін (а будь-яке роздоріжжя, ситуація без консенсусу ці сторони має). Перед прийняттям рішення ми наче запитуємо – “що люди скажуть”? З одного боку це можна назвати браком рішучості, але з іншого – також браком сліпої самовпевненості, яка не дозволяє інстинктам заступати розум і, врешті решт, маю надію, допомагає зберегти моральну перевагу над тими, хто такої властивості позбавлений.

З огляду на це, ретельно відібрані свідчення італійських дипломатів про становище в СРСР, які відправлялися з різних міст (з Москви, Харкова, Батумі, Києва) протягом чотирьох з половиною років, є особливо цінним джерелом, важливість якого годі переоцінити.

Володимир Кулик. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки. – К.: Критика, 2010.

(Короткий огляд змісту книжки)

Наведений нижче тезовий конспект майже повністю складається з цитувань, тому вони не виділені окремо (сторінки подано в дужках []). Всі скорочення, які мали б позначатися як “<…>”, теж спрощено, з огляду на розуміння поданого нижче тексту саме як конспекту, а відтак небажання ускладнювати читання додатковими позначеннями. Для точного цитування потрібно звертатися безпосередньо до вказаної сторінки видання. Правопис, курсив – авторські.

Володимир Кулик. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки. – К.: Критика, 2010

Не є дивиною, коли поява важливої книжки в Україні проходить непоміченою, просте цього разу неувага блогосфери до цієї праці є дивною хоча б з огляду на те, що представники цієї блогосфери (як мінімум – Отар Довженко і Вахтанг Кіпіані) там цитуються, інколи рясно.
Нижче наважуся зробити огляд цієї потрібної книжки і заохотити до її обговорення, а можливо і прочитання.

Своєю товстенною монографією Володимир Кулик зробив три важливі речі: створив (чи започаткував створення) базу для подальших студій із дослідження українських медійних практик, проаналізував стан медій в Україні та конкретні приклади мововжитку, і врешті – створив джерело, на яке можна посилатися, пояснюючі речі, про які всі ніби знали чи здогадувалися, але які без посилань на конкретне дослідження звучать недостатньо авторитетно.