Skip to content →

Категорія: Книжкова полиця

Сергей Екельчик. История Украины. Становление современной нации

Сергей Екельчик. История Украины. Становление современной нации. — К.: “К.И.С.”, 2010. — 400 с.

Yekelchyk_UkraineModernNationВже сама назва книжки (в оригіналі – “Ukraine: Birth of a Modern Nation”. Oxford University Press, 2007) каже про те, що дана робота є спробою представити історію України як історію нації, що сформувалася переважно у ХХ столітті. Весь попередній історичний шлях подано максимально стисло [c. 30 – 51], і безпосереднім вступом може вважатися скоріше глава про ХІХ століття [c. 53 – 80]. Це є однією з головних відмінностей між книжкою Єкельчика та найбільш популярною в сучасній Україні модерною історією “Нарисами історії України” Ярослава Грицака, що набагато більше уваги приділяє дев’ятнадцятому століттю.

Попри те, що метою книжки, вочевидь, є подати візію відмінну від пануючої, хотілося б сказати про те, що пов’язує “Историю Украины” з традиційною українською історіографією. Це рідкісна видана на Заході робота, основну джерельну базу якої складають статті та монографії українських авторів. Книжка з’явилася 2007-го року, але основну частину написано набагато раніше. У передмові Автор пише, що перший етап роботи завершено було наприкінці дев’яностих, і час від часу він повертався до роботи у двотисячних. Примітки свідчать про те, що основа книжки – велика кількість наукових статей та монографій, виданих в Україні у дев’яностих роках, геть до книжки Володимира Литвина (“Політична арена України: дійові особи та виконавці. Київ, 1994 р.”). У хронологічно раніше виданій монографії “Імперія пам’яті” (2004-го року англійською і 2008-го року українською) Автор майже не заглядає до праць українських колег, тож, робимо припущення, хронології написання і видання не збігаються. Це, до речі, одна з причин, чому праця Єкельчика повною мірою не може вважатися ані “свіжою”, ані віддаленою від згаданої книжки Грицака на 11 років.

читати далі Сергей Екельчик. История Украины. Становление современной нации

Leave a Comment

Сергій Єкельчик. Імперія пам’яті.

Сергій Єкельчик. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві. К.: Критика, 2008. — 304 с.

Yekelchyk_EmpireOfMemoryКнижка, яка не лишилася непоміченою в Україні (1, 2, 3, 4, 5, 6), розповідає про формування й еволюцію державної політики пам’яті в часи правління Й. Сталіна. Побудована в першу чергу на архівних джерелах, монографія дає широку картину різних практик, за допомогою яких ця політика мала утвердитися серед населення республіки – підручники, історичні монографії, кіно, література, театр тощо.

Можна виділити три основні етапи в еволюції державної політики пам’яті. На першому етапі, в тридцятих роках, йшла спроба поєднати класовий підхід зі зваженим підходом до окреслення національної спадщини, від якої вже неможливо було відмовитися після періоду коренізації. Суперечливі вказівки з Москви, помножені на постійні конфлікти між бажанням показати лояльність центру та захистити власні республіканські інтереси, в атмосфері загального терору, так і не витворивши цілісного наративу, були перервані війною.

читати далі Сергій Єкельчик. Імперія пам’яті.

Leave a Comment

Історична освіта: європейський та український досвід

Історична освіта: європейський та український досвід. Викладання національної історії в школах Центральної і Східної Європи. – К., “К.І.С.”, 2010 – 288 с.

Історична освіта: європейський та український досвід

“Шкільні підручники з історії” останніми роками потрапили в сумний перелік найбільш спекулятивних тем, що, зрештою, спричинилося до зростання цікавості до їх змісту і можливих змін, косметичних чи принципових. Але якщо обговорення українських підручників продовжується вже не перший рік (щоправда, за процесом можуть слідкувати переважно обранці долі, у яких є час і можливість відвідувати бібліотеки), то дізнатися про те, що і як пишуть у підручниках інших країн набагато складніше.

Саме тому книжка з такою гучною назвою майже напевно опиниться у ваших руках на шляху до каси, навіть якщо ви насправді прийшли по альбом репродукцій Боттічеллі, чи “Походження видів” Дарвіна (до речі, 2009-го з’явився нарешті український переклад).

читати далі Історична освіта: європейський та український досвід

Leave a Comment

Сергій Єфремов. “В тісних рямцях. Українська книга в 1798 — 1916 рр.”

(подається за виданням: Єфремов, Сергій. Вибране: Ст. Наук. розвідки. Моногр. / Упоряд., передм. та прим. Е. Соловей. — К.: Наук. думка, 2002. — 760 с. ISBN 966-00-0762-0)

І

Доля української книги щільно зв’язується з двома моментами, що однаково діяли протягом усієї історії, тільки що кожен тяг у бік просто-таки протилежний. Один — це вимоги нового часу, що викликали відродження українського письменства з кінця XVIII віку і повагом, ступінь по ступеню вели до того, щоб розсунути рямці письменства, а заразом і книжної продукції. Другий — це своєрідна політика московського уряду, що так само повагом, ступінь по ступеню, йшла за спробами відродження і силкувалась їх у корені підтяти, тії рямці звужуючи, іноді зводячи їх на порожнє просто-таки місце. Один — це внутрішня творча сила народу, що намагався вибитися врешті на націю й жити повним національним життям. Другий — це зовнішня руїнницька сила, що нівелювала розбуркані змагання й приборкувала їх, ріжні переходячи стадії насильства. Власне, боротьба цих двох сил сповняє цілу історію української книги, і по спільнодійній отих сил і йшла доля письменства та книги нашої.

читати далі Сергій Єфремов. “В тісних рямцях. Українська книга в 1798 — 1916 рр.”

Leave a Comment

Андреа Ґраціозі. “Листи з Харкова”.

Graziosi_smallЛисти з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів, 1932 – 1933 роки. Упор. Андреа Ґраціозі. – Х.: Фоліо, 2007.

Не буде новиною твердження, що при вирішенні складних світоглядним проблем ми часто звертаємося до зовнішнього арбітра, шукаємо морального авторитета й підтримки поза межами конфліктуючих сторін (а будь-яке роздоріжжя, ситуація без консенсусу ці сторони має). Перед прийняттям рішення ми наче запитуємо – “що люди скажуть”? З одного боку це можна назвати браком рішучості, але з іншого – також браком сліпої самовпевненості, яка не дозволяє інстинктам заступати розум і, врешті решт, маю надію, допомагає зберегти моральну перевагу над тими, хто такої властивості позбавлений.

З огляду на це, ретельно відібрані свідчення італійських дипломатів про становище в СРСР, які відправлялися з різних міст (з Москви, Харкова, Батумі, Києва) протягом чотирьох з половиною років, є особливо цінним джерелом, важливість якого годі переоцінити.

читати далі Андреа Ґраціозі. “Листи з Харкова”.

Leave a Comment