Категорія: Книжкова полиця

(подається за виданням: Єфремов, Сергій. Вибране: Ст. Наук. розвідки. Моногр. / Упоряд., передм. та прим. Е. Соловей. — К.: Наук. думка, 2002. — 760 с. ISBN 966-00-0762-0)

І

Доля української книги щільно зв’язується з двома моментами, що однаково діяли протягом усієї історії, тільки що кожен тяг у бік просто-таки протилежний. Один — це вимоги нового часу, що викликали відродження українського письменства з кінця XVIII віку і повагом, ступінь по ступеню вели до того, щоб розсунути рямці письменства, а заразом і книжної продукції. Другий — це своєрідна політика московського уряду, що так само повагом, ступінь по ступеню, йшла за спробами відродження і силкувалась їх у корені підтяти, тії рямці звужуючи, іноді зводячи їх на порожнє просто-таки місце. Один — це внутрішня творча сила народу, що намагався вибитися врешті на націю й жити повним національним життям. Другий — це зовнішня руїнницька сила, що нівелювала розбуркані змагання й приборкувала їх, ріжні переходячи стадії насильства. Власне, боротьба цих двох сил сповняє цілу історію української книги, і по спільнодійній отих сил і йшла доля письменства та книги нашої.

Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів, 1932 – 1933 роки. Упор. Андреа Ґраціозі. – Х.: Фоліо, 2007.

Не буде новиною твердження, що при вирішенні складних світоглядним проблем ми часто звертаємося до зовнішнього арбітра, шукаємо морального авторитета й підтримки поза межами конфліктуючих сторін (а будь-яке роздоріжжя, ситуація без консенсусу ці сторони має). Перед прийняттям рішення ми наче запитуємо – “що люди скажуть”? З одного боку це можна назвати браком рішучості, але з іншого – також браком сліпої самовпевненості, яка не дозволяє інстинктам заступати розум і, врешті решт, маю надію, допомагає зберегти моральну перевагу над тими, хто такої властивості позбавлений.

З огляду на це, ретельно відібрані свідчення італійських дипломатів про становище в СРСР, які відправлялися з різних міст (з Москви, Харкова, Батумі, Києва) протягом чотирьох з половиною років, є особливо цінним джерелом, важливість якого годі переоцінити.

Володимир Кулик. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки. – К.: Критика, 2010.

(Короткий огляд змісту книжки)

Наведений нижче тезовий конспект майже повністю складається з цитувань, тому вони не виділені окремо (сторінки подано в дужках []). Всі скорочення, які мали б позначатися як “<…>”, теж спрощено, з огляду на розуміння поданого нижче тексту саме як конспекту, а відтак небажання ускладнювати читання додатковими позначеннями. Для точного цитування потрібно звертатися безпосередньо до вказаної сторінки видання. Правопис, курсив – авторські.

Володимир Кулик. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки. – К.: Критика, 2010

Не є дивиною, коли поява важливої книжки в Україні проходить непоміченою, просте цього разу неувага блогосфери до цієї праці є дивною хоча б з огляду на те, що представники цієї блогосфери (як мінімум – Отар Довженко і Вахтанг Кіпіані) там цитуються, інколи рясно.
Нижче наважуся зробити огляд цієї потрібної книжки і заохотити до її обговорення, а можливо і прочитання.

Своєю товстенною монографією Володимир Кулик зробив три важливі речі: створив (чи започаткував створення) базу для подальших студій із дослідження українських медійних практик, проаналізував стан медій в Україні та конкретні приклади мововжитку, і врешті – створив джерело, на яке можна посилатися, пояснюючі речі, про які всі ніби знали чи здогадувалися, але які без посилань на конкретне дослідження звучать недостатньо авторитетно.

Професор Ратгерського університету Олександр Мотиль (Alexander J. Motyl) розглядає імперію як систему, що має власну структуру, від сталості й ефективності функціонування якої залежить існування імперії. Минулого року було перекладено й видано його найважливішу працю – “Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження” (Критика, 2009 / “Imperial Ends”, Columbia Univercity Press, 2001), в якій головну увагу автор зосередив на етапі розпаду імперських утворень.

Саму імперію автор визначає як

ієрархічно організовану політичну систему, що має втулкоподібну будову – як колесо без обода, – в якій центральна еліта і влада домінують над переферійними елітами і спільнотами, діючи як посередники в їхніх важливих взаємодіях і спрямовуючи потоки ресурсів від периферії до центру і знову до периферії. (с. 19)

Тобто, імперія має дві обов’язкові ознаки: