Категорія: Регіоналізм

Події останнього часу знову актуалізували дискусію про “дві України”, адже в різних регіонах відчувається неоднакове ставлення до Євромайдана й до всього, що відбувається навколо нього.

Мова йде про різні ідентичності, про “традиційне протистояння” Схід-Захід.

Справа в тому, що уявлення про таке протистояння за своєю ж власною конструкцією потребує наявності двох відмінних векторів тяжіння, більш-менш осмислених та сформованих. Якщо ж спробувати описати ці вектори – на нас чекає розчарування.

Південно-східні регіони не є носієм окремої української ідентичності, оскільки не мають власного проекту майбутнього України. Більше того, із цього приводу тут навіть не ведуться дискусії.

У 201-му номері International Journal of the Sociology of Language (перший номер за 2010-й рік) розміщено статтю Марґрет Б. Совік (Margrethe B Søvik) “Language practices and the language situation in Kharkiv: examining the concept of legitimate language in relation to identification and utility”, яка базується на опитуваннях 2004-го року і, схоже, є стислим викладом її монографії “Support, resistance and pragmatism: An examination of motivation in language policy in Kharkiv, Ukraine” (Stockholm, 2007).

У статті критикується твердження, ніби мова є визначальним фактором ідентифікації, і твердження, ніби цих ідентифікацій у Харкові є тільки дві (відповідно — або російська, або українська). Втім, навряд чи можна когось в Україні здивувати критикою такої спрощеної картини. Загалом же стаття присвячена виявленню різниці між мововжитком з одного боку, і статусом, престижем і очікуваннями харків’ян щодо різних мов з іншого, бо, зрештою, “whereas identifying with a particular group through a certain language is one thing, language practices are another matter.” [p. 7]

Зацікавившись спершу причинами різкого скороченням населення в Чернігівській та Сумській областях в останні десятиріччя, відчув необхідність розглядати їх, по-перше, у загальноукраїнському контексті, а по-друге –  на великому часовому інтервалі. Карти виявили спільну тенденцію для всіх областей Центральної України (в трикутнику Хмельницька – Сумська – Кіровоградська області), тому далі йтиметься саме про цей регіон.

Тож, візуалізація. П’ятдесят один рік між переписом населення 1959 року і кінцем 2010-го (подано сучасні назви областей, замість УРСР всюди вживається Україна)

Мал. 1., Табл. 1. Зміна чисельності населення України за період 1959 — 2010 рр.