Категорія: Книжкова полиця

January 1991. Images of Freedom. Compiled by Erika Miknevičiūtė. National Museum of Lithuania, 2005

Книга-хроніка січня 1991-го року у Вільнюсі, коли Литва першою з радянських республік здобула незалежність.

Це видання – великого формату, і складається з кількох частин. Найбільша – чорно-білі фотографії драматичних подій зими 1991-го: вторгнення регулярних частин радянської армії до Вільнюса, захоплення Будинку преси і Литовської телерадіокомпанії, штурм Вільнюської телевежі та відчайдушна спроба її захисту неозброєними мешканцями Вільнюса (14 загиблих, сотні поранених), оборона протестувальниками будівлі парламенту, траур за загиблими.

Зенонас Норкус. Непроголошена імперія. Велике князівство Литовське з погляду порівняльно-історичної соціології імперій. / Пер. з лит. П. Білинський. Український науковий інститут Гарвардського університету; Інститут Критики. ‒ К.: Критика, 2016. ‒ 440 с.

Соціолог Зенонас Норкус піднімає цілком історичне питання про можливість прочитання ВКЛ як імперії. Тема надзвичайно цікава не тільки для розуміння минулого Литви, але, безумовно, також і для білоруської та української історії. Відразу скажу, що спроба Зенонаса виглядає вкрай невдалою.

Карл-Маркус Ґаус. Собакоїди та інші люди / Перекл. з нім. Люба-Параскевія Стринадюк. — Львів: Човен, 2017. — 120 с.

“Головна ознака гетто — не бідність, не насильство, не безробіття, не занепад. Ключове в гетто — його невидимість.”

Саме цей лейтмотив пронизує книгу художнього репортажу австрійського репортера Карла-Маркуса Ґауса, що описує компактні поселення ромів у східній Словаччині. Книгу написано 2004-го року, країна ще не в складі Європейського Союзу, єврочиновники хвилюються щоб роми не мігрували на Захід після зникнення кордону, але це все додає не аж так багато нюансів.

Катажина Квятковська-Москалевич. Вбити Дракона. Українські Революції / пер. з польськ. Андрій Бондар. — Львів: Видавництво Львівського медіафоруму, 2017. — 224 с.

Якби ці репортажі писала авторка з України, то вона б не написала їх так. Здається, неможливо весь час занурюватися у нюанси людських доль і найважливіших для країни подій, залишаючись виключно журналістом. Автором літературних текстів. Творцем слів. Вона б обов’язково почала свою власну війну, не шкодуючи сил на покарання винних. Шукала би докази. Закликала під стіни суду. На чергових виборах уже була б у партійному списку, або йшла самостійно по мажоритарці.

Натомість авторка з Польщі мала можливість зберігати дистанцію. Співчувати, проявляти емпатію, але не включатися у події. І ця невелика, але важлива відстань дозволила нам, в Україні, отримати проникливу й динамічну картину власного суспільства.