Skip to content →

Litteralis Posts

Двадцятимільйонна провінція

Події останнього часу знову актуалізували дискусію про “дві України”, адже в різних регіонах відчувається неоднакове ставлення до Євромайдана й до всього, що відбувається навколо нього.

Мова йде про різні ідентичності, про “традиційне протистояння” Схід-Захід.

Справа в тому, що уявлення про таке протистояння за своєю ж власною конструкцією потребує наявності двох відмінних векторів тяжіння, більш-менш осмислених та сформованих. Якщо ж спробувати описати ці вектори – на нас чекає розчарування.

Південно-східні регіони не є носієм окремої української ідентичності, оскільки не мають власного проекту майбутнього України. Більше того, із цього приводу тут навіть не ведуться дискусії.

Leave a Comment

Життя кожного — наскрізь політичне

Вважається, що “політичне життя” — це або безпосередня участь у партійній діяльності, або активний вияв своєї “громадянської позиції” з того чи іншого питання.

Насправді ж кожен порух людини є політичним. Байдужість до “політики” є пасивною згодою з політичними силами, які тримають владу. Критика “політично активних” — це активна підтримка цих політичних сил.

“Я не хочу бути іграшкою в руках політиків” — це блеф, самообман. Навіть більше — це вияв непомірних гордощів. Це бажання бути вище за ситуацію, в якій позиція “вище” є принципово неможливою, оскільки всі учасники процесу знаходяться на одній площині.

Leave a Comment

Юрій Шевельов. “На берегах хроніки поточних подій”

(Сучасність. – 1989. – Ч. 11 (листопад). – С. 70 – 89. З передруком у Шевельов Юрій.  З історії незакінченої війни / ВД КМА, К. 2009. – С. 331 356). Стаття являє собою переглянений і поширений текст виступу на річній науковій конференції в Іллінойському університеті в Урбані (червень 1989 року).

Те, що я хочу тут сказати, — не наукова доповідь. Мова йтиме тут про деякі проблеми Радянського Сою­зу і України сьогодні, але найменше в світі я претендую на здатність виступати як політолог. Я не знаю, як голо­сувало Політбюро ЦК партії в тій чи тій справі, скільки яєць засмажують на сніданок Щербицькому, чи він має гемороїдальні ґулі — і багатьох інших важливих речей. Ще менше маю я претенсії могти розплутати плутаний і непевний перебіг історії наших днів. Те, що буде ска­зане тут, — це лише стільки, скільки обіцяє наголо­вок, — міркування дещо загальнішого характеру (мої­ми вчителями були Освальд Шпенґлер, Ортеґа-і-Ґассет, Бенедетто Кроче, але не зазіхаю на їхній рівень і глибину), зроблені на берегах хроніки поточних подій. Зроблені не фахівцем, не вождем, не пророком, мірку­вання й завваги, базовані на особистих враженнях, ви­словлені людиною з обмеженим знанням і обмеженим полем зору, дуже часто суб’єктивні. Але кожного разу в намаганні знаходити поза поверхнею безлічі подій і замірів спільний знаменник, узагальнення, історичні пов’язання і історичний сенс.

Leave a Comment

Україна. Процеси націотворення

Україна. Процеси націотворення / Упор. Андреас Каппелер; пер. з нім. — К. : К.І.С., 2011. — 416 с.*

Пропонована книга є збіркою доповнених і розширених доповідей з конференції у Відні, що проходила 1-3 жовтня 2009 року. У 2011-му році книга з’явилася німецькою мовою і того ж року була перекладена й видана в Україні. Упорядник збірки — добре відомий нашому читачеві професор Віденського університету Андреас Каппелер1, у центр уваги якого потрапляє насамперед минуле України та Росії. Особа упорядника цікава не лише численними публікаціями, але й тим, що навколо нього в Австрії сформувалася ціла школа історії Східної Європи, в якій минуле України займає не останнє місце. Рівень досліджень австрійських та німецьких науковців, їх розуміння й спосіб відображення питань української історії читач зможе оцінити, зокрема, й у цій збірці, адже багато авторів друкуються українською вперше.

Leave a Comment

Микола Рябчук. Постколоніальний синдром. Спостереження.

Микола Рябчук. Постколоніальний синдром. Спостереження — К.: “К.І.С.”, 2011. — 240 с.*

Перед нами нова збірка есеїв Миколи Рябчука, з агресивною й неоднозначною у своєму символізмі обкладинкою, і так само, скажемо наперед, динамічним, але суперечливим змістом. На відміну від попередніх книжок, таких як “Зона відчуження: українська олігархія між Сходом і Заходом” (Критика, 2004) і “Улюблений пістолет пані Сімпсон: хроніка помаранчевої поразки” (“К.І.С.”, 2009), які можна одним словом охарактеризувати як політологічні, нова книжка являє собою вибірку, так би мовити, культурологічну. Тут зібрано тексти про літературу й літературну критику, історичні постаті, український правопис, візити Московського патріарха, думки про двомовність і перспективи третього шляху для України, дісталося на горіхи навіть навіть Спілці Письменників.

3 коментарі