За всі майже тридцять років що я живу в цьому місті лише одного разу людина на вулиці спитала як пройти до книжкового магазину. Сталося то місяць тому, біля стєкляшки, чоловік розмовляв англійською (судячи з вимови – нейтів спікер). Це до питання про духовні скрєпи, які, здається, є у кожного з нас, але у всіх дуже відрізняються. От у мене потужні духовні скрєпи на ґрунті бібліофільства. Якщо хтось вперше приходить в гості й не зупиняється хоча б на хвилинку біля шафи з книжками – відчуваю глибоку образу. Наче людина біля церкви не перехрестилася чи портрет путіна не поцілувала. Осквернили святиню, про що можна далі розмовляти.
Leave a CommentКатегорія: Книжкова полиця
Джордж Сорос. Лекції в Центрально-Європейському Університеті. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2011. – 136 с. Переклад з англійської: Андрій Павлишин
Книга являє собою цикл з п’яти лекцій, які відомий фінансист та меценат прочитав у Центрально-Європейському Університеті у жовтні 2009 року. Робота фондів Джорджа Сороса справила помітний вплив на розвиток демократії в усьому Східноєвропейському регіоні, і збірка є важливим джерелом для розуміння його поглядів на світ. Як стверджує Автор, ці лекції є підсумком його багаторічної інтелектуальної роботи, як філософських пошуків, так і практичного досвіду успішного фінансиста.
Джордж Сорос пропонує власну філософську концепцію, за якою уявлення учасників процесу про світ завжди є неповними, а відтак мають здатність хибувати. Водночас люди діють у відповідності до хибних поглядів, тим самим змінюючи світ, намагаючись привести його до стану рівноваги зі своїми хибними уявленнями. Сорос назвав це теорією рефлективності. Чим більш віддалені уявлення дійових осіб від реальності, тим більш несхожими на первісний задум будуть результати їхніх зусиль.
Leave a Comment(Сучасність. – 1989. – Ч. 11 (листопад). – С. 70 – 89. З передруком у Шевельов Юрій. З історії незакінченої війни / ВД КМА, К. – 2009. – С. 331 – 356). Стаття являє собою переглянений і поширений текст виступу на річній науковій конференції в Іллінойському університеті в Урбані (червень 1989 року).
Те, що я хочу тут сказати, — не наукова доповідь. Мова йтиме тут про деякі проблеми Радянського Союзу і України сьогодні, але найменше в світі я претендую на здатність виступати як політолог. Я не знаю, як голосувало Політбюро ЦК партії в тій чи тій справі, скільки яєць засмажують на сніданок Щербицькому, чи він має гемороїдальні ґулі — і багатьох інших важливих речей. Ще менше маю я претенсії могти розплутати плутаний і непевний перебіг історії наших днів. Те, що буде сказане тут, — це лише стільки, скільки обіцяє наголовок, — міркування дещо загальнішого характеру (моїми вчителями були Освальд Шпенґлер, Ортеґа-і-Ґассет, Бенедетто Кроче, але не зазіхаю на їхній рівень і глибину), зроблені на берегах хроніки поточних подій. Зроблені не фахівцем, не вождем, не пророком, міркування й завваги, базовані на особистих враженнях, висловлені людиною з обмеженим знанням і обмеженим полем зору, дуже часто суб’єктивні. Але кожного разу в намаганні знаходити поза поверхнею безлічі подій і замірів спільний знаменник, узагальнення, історичні пов’язання і історичний сенс.
Україна. Процеси націотворення / Упор. Андреас Каппелер; пер. з нім. 
— К. : К.І.С., 2011. — 416 с.*
Пропонована книга є збіркою доповнених і розширених доповідей з конференції у Відні, що проходила 1-3 жовтня 2009 року. У 2011-му році книга з’явилася німецькою мовою і того ж року була перекладена й видана в Україні. Упорядник збірки — добре відомий нашому читачеві професор Віденського університету Андреас Каппелер1, у центр уваги якого потрапляє насамперед минуле України та Росії. Особа упорядника цікава не лише численними публікаціями, але й тим, що навколо нього в Австрії сформувалася ціла школа історії Східної Європи, в якій минуле України займає не останнє місце. Рівень досліджень австрійських та німецьких науковців, їх розуміння й спосіб відображення питань української історії читач зможе оцінити, зокрема, й у цій збірці, адже багато авторів друкуються українською вперше.
Leave a CommentМикола Рябчук. Постколоніальний синдром. Спостереження — К.: “К.І.С.”, 2011. — 240 с.*
Перед нами нова збірка есеїв Миколи Рябчука, з агресивною й неоднозначною у своєму символізмі обкладинкою, і так само, скажемо наперед, динамічним, але суперечливим змістом. На відміну від попередніх книжок, таких як “Зона відчуження: українська олігархія між Сходом і Заходом” (Критика, 2004) і “Улюблений пістолет пані Сімпсон: хроніка помаранчевої поразки” (“К.І.С.”, 2009), які можна одним словом охарактеризувати як політологічні, нова книжка являє собою вибірку, так би мовити, культурологічну. Тут зібрано тексти про літературу й літературну критику, історичні постаті, український правопис, візити Московського патріарха, думки про двомовність і перспективи третього шляху для України, дісталося на горіхи навіть навіть Спілці Письменників.